Лихоманка, нежить та кашель – найбільш часті симптоми гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) як у дорослих, так і у дітей до року.

Висока температура у немовляти викликає занепокоєння у батьків та не дає спати ночами. Розповідаємо, як бути з цим та іншими симптомами, аби малюк легше переніс осінньо-зимові спалахи.

“УП. Життя” поспілкувалась з педіатринею Катериною Погорєловою про ГРВІ у немовлят про запитання, які завжди цікавлять молодих батьків:

• як збити температуру у немовляти;
• чим лікувати нежить у немовлят;
• що робити, якщо немовля кашляє;
• як діяти, якщо дитина на грудному вигодовуванні (ГВ), а мама захворіла;
• чи існує вакцина від ГРВІ для немовлят.

Температура, кашель і нежить у немовлят – коли звертатись до лікаря?

Будь-які симптоми ГРВІ у дитини до року потребують обов’язкового звернення до лікаря! Самолікування шкідливе та небезпечне для здоров’я немовляти!

Педіатриня Катерина Погорєлова наводить термінові прояви, які потребують негайної консультації спеціаліста:

–   лихоманка, яка не реагує на жарознижувальну терапію;

–   тахіпное (пришвидшене дихання, задишка);

–   гіперзбудженість: виражений, не характерний дитині крик та плач, який неможливо зупинити;

–   дуже в’яла та сонлива дитина;

–   пульсування, западання або пульсація тім’ячка;

–   будь-який висип.

“Небезпечним є петехіальний висип при лихоманці, характерною ознакою є те, що коли ми натискаємо на елементи – вони не бліднуть. В цьому випадку потрібно негайно викликати швидку”, – наголошує дитяча лікарка.

ГРВІ у немовлят: симптоми та особливості перебігу

Немовлятами вважаються діти до року. Педіатриня розповідає, що у малюків ГРВІ проявляються так само як і у дорослих. Різниця в симптомах залежить від того, який саме вірус потрапив в організм та на яку частину дихальної системи він повпливав.

“Найбільш частими симптомами ГРВІ є: нежить, закладеність носа, біль у горлі, кашель та температура. 

Лихоманка, слабкість та в’ялість – це прояви інтоксикаційного синдрому. При ГРВІ може бути блювання на фоні високої температури”, – ділиться лікарка-педіатриня Катерина Погорєлова.

Експертка зазначає: особливістю дітей до року є те, що інфекція може дуже швидко ускладнюватись. Наприклад, зранку в дитини нежить та закладений ніс, а вже ввечері – отит. Це особливість маленьких діток, у яких симптоми можуть дуже швидко погіршуватись. Немовлята більш сприйнятливі до багатьох вірусних інфекцій, та мають високий ризик ускладнень через їх незрілу імунну систему.

Складність перебігу хвороби немовлят також полягає в тому, що вони не можуть сказати, що їх болить. Тому батьки в змозі лише запідозрити певне захворювання, а лікарі вже можуть його діагностувати.

Якими ГРВІ найчастіше хворіють діти до року

Лікарка зазначає, що у немовлят, як і в інших дітей та дорослих, зустрічаються всі класичні респіраторні вірусні інфекції.

“У діток до року частіше можна виділити наявність респіраторно-синцитіального вірусу, який спричиняє гострий бронхіоліт та гостру пневмонію вірусної етіології”, – пояснює Катерина Погорєлова.

Чи важливо відрізняти грип у немовлят: симптоми та перебіг

Лікування грипу відрізняється від інших ГРВІ, тому його точно варто ідентифікувати. Адже вірус грипу – чи не єдиний, для якого є противірусний лікарський засіб з доказовою ефективністю.

“Озельтамівір – єдиний доказовий противірусний препарат, який діє на вірус грипу та допомагає швидше одужати, проте використовується лише за призначенням лікаря! Інші противірусні препарати – недієві та недоказові та працюють хіба як ефект плацебо”, – наголошує педіатриня.

Вживати лікарський засіб озельтамівір потрібно лише за призначенням лікаря після підтвердження діагнозу. Самолікування шкідливе та небезпечне для вашого здоров’я!

Лікарка розповідає, якими можуть бути симптоми грипу у немовлят:

• Наявні всі класичні симптоми респіраторної інфекції: лихоманка, сухий кашель, можливі нежить та біль у горлі.
• Захворювання починається з високої температури 39-40 градусів, яка погано реагує на жарознижувальну терапію.
• Супроводжується вираженим інтоксикаційним синдромом: м‘язовий біль, сильний головний біль та слабкість.

Запідозрити грип можна на основі симптомів та проведеного експрес-тесту, який покаже результат за кілька хвилин.

Лікування ГРВІ у немовлят: які засоби не можна давати малюку

При ГРВІ важливо регулярно давати дитині рідину, якщо вона на грудному вигодовуванні – грудне молоко.

“Часте грудне вигодовування найкраще допомагає дитині з ГРВІ: через грудне молоко мама передає дитині імунні клітини, які допомагають побороти інфекцію. 

Також грудне молоко на 88% складається з води, а при ГРВІ особливо важливим є вживання рідини”, – наголошує на важливості ГВ дитяча лікарка.

Якщо Ви вживаєте певні медикаменти – порадьтеся з Вашим лікарем, чи сумісні вони з ГВ. 

Складність полягає в тому, що лікування більшості вірусних захворювань – симптоматичне, тобто для них немає чарівної таблетки, яка вилікує від вірусу, є лише засоби, які впливають на конкретні симптоми.

“Для дітей до року є мінімальна кількість медикаментів, які можна використовувати. Не можна давати таблетки, спреї та сиропи.

Використовувати дозволено жарознижувальні сиропи та супозиторії, краплі при нежиті та інгаляції, якщо вони призначені лікарем. Якщо це сиропи – то тільки жарознижувальні, від кашлю – заборонені дітям до 6 років“, – пояснює педіатриня Катерина Погорєлова.

Де міряти і яка нормальна температура у немовлят

Є кілька варіантів вимірювання температури: під пахвою, в роті та ректально.

“Вважається, що найбільш точною є ректальна температура, яка у нормі – 37,3-37,7 та вимірюється 1-2 хвилини. В роті температуру потрібно вимірювати 3-4 хвилини, під пахвами – 8-10 хвилин. Нормальна температура тіла у немовлят під пахвою може бути до 37,3-37,4. При цьому електронні градусники є найбільш безпечними для використання, ртутні – найбільш точно відображають температуру тіла”, – пояснює дитяча лікарка.

Експертка додає: якщо дитина дуже активно крутиться, у неї є діарея, анальні тріщини чи подібні тому процеси – ректально виміряти температуру не вийде.

У роті також буває складно провести вимірювання – завадити можуть виразки на слизовій оболонці, афтозний стоматит або плач та неспокій дитини. Тому найбільш зручно батькам вимірювати температуру під пахвою, хоча це не найбільш точний метод.

Яку температуру у немовлят потрібно збивати 

За інструкціями МОЗ ми знаємо, що не варто збивати температуру нижче позначки 38-38,5. Проте педіатриня наголошує, що батькам потрібно орієнтуватися на загальний стан дитини. Ознаками, що в малюка присутнє погіршення загального стану при підвищеній температурі є капризність чи навпаки – виснаженість, немовля не хоче їсти та нічого робити.

“Рекомендую батькам зважати не лише на позначку термометра, а й на самопочуття дитини. Якщо ми бачимо 38 та дитину без змін поведінки і самопочуття – збивати температуру не варто. Проте якщо температура 37,8 і видно, що малюк змінився і погано себе почуває – потрібно збивати”, – ділиться лікарка Катерина Погорєлова.

Педіатриня зазначає: для дітей є лише 2 безпечних жарознижувальних препарати: ібупрофен, який можна давати з 3 місяців та парацетамол – з народження.

В інструкції вказане орієнтовне дозування, тому потрібно уміти розрахувати точну дозу самостійно.

Доза ібупрофену – 10 мг на кг, парацетамолу – 15 мг на кг, що розраховуються індивідуально для кожної дитини.

При наявності лихоманки у немовляти рекомендовано звертатись до лікаря та консультуватись з приводу медикаментозного лікування та дозування.

Ці препарати є у вигляді сиропів, тому потрібно перевести мг у мл за пропорцією.

Також можливі жарознижувальні препарати у вигляді супозиторіїв (“свічок”), проте дати точну дозу в цьому випадку набагато важче, аніж з сиропом.

“Парацетамол – використовувати максимум 4 рази на день з інтервалом 4-6 годин. Ібупрофен можна давати максимум тричі на день з інтервалом 6-8 годин. Препарати починають працювати через 45 хвилин, тобто потрібно зачекати аби лікарський засіб подіяв і лише після цього переміряти температуру. 

Тобто спочатку даємо дитині ібупрофен, переміряємо температура через 45 хв –  годину. Якщо температура не падає,  а росте – даємо парацетамол. Якщо температура знизилась хоч на 0,1°C – чекаємо далі”, – консультує педіатриня.

Лікарка наголошує, що використовувати анальгін та аспірин при лихоманці у дітей – протипоказано. Існує побічна дія, яка може нашкодити дитині: синдром Рея. Також люди іноді приймають но-шпу при високій температурі, проте вона не працює в такому випадку, адже впливає на гладкі м’язи шлунково-кишкового тракту, а не на розширення судин.

“Якщо малюк захворів та лихоманить, особливо якщо температура не реагує на жарознижувальну температуру – потрібно звертатись до лікаря. Якщо лікар порекомендував лікуватись вдома, проте через 3 дні покращення немає і температура тримається – потрібно звернутись ще раз”, – додає Катерина Погорєлова.

Як лікувати кашель у немовлят

Педіатриня не рекомендує лікувати сухий чи вологий кашель самостійно, адже він є захисною реакцією організму та може мати різні причини.

“Призвести до кашлю можуть захворювання носа, горла, голосових зв’язок, трахеї, бронхів та легень. Тому лікар повинен діагностувати причину кашлю та стосовно неї призначати лікування малюку”, – пояснює Катерина Погорєлова.

Аби полегшити будь-який кашель у дитини до року, батьки повинні давати малюку достатню кількість рідини та підтримувати вдома температуру 21-23°C і вологість повітря 50-70%, радить дитяча лікарка. А далі – звертатись до педіатра і отримати призначення.

Педіатриня застерігає від самостійного використання муколітиків дітям до шести років, адже вони посилюють продукцію та виділення мокроти.

“У дитини не сформований достатньо кашльовий рефлекс, тому вона не може відкашляти все мокротиння, продукція якого посилюється завдяки дії муколітиків. 

Мокротиння, яке залишається в нижніх дихальних шляхах,  є поживним середовищем для росту бактерій і як наслідок ускладнення у вигляді пневмонії“, – додає лікарка.

Читайте також: Кашель у дитини: що робити і коли йти до лікаря? Інструкція МОЗ

Як лікувати нежить у немовлят

Педіатриня пояснює, що у новонароджених носові ходи маленькі та звужені, тому сопіння, хропіння та хрюкання в цьому віці можуть бути присутніми.

Слизова оболонка носа реагує на пил та частинки з навколишнього середовища та продукує свій секрет, тому може бути фізіологічний нежить у немовлят, який проходить з часом.

“При нежиті у немовлят можна промивати носик сольовим розчином у вигляді крапель, а не спреїв. Якщо ніс закладений, дитина сопе – як симптоматичну терапію дозволено використовувати судинозвужувальні краплі, що знімають набряк. Їх застосовують не більше 5 днів, адже надалі можливий розвиток медикаментозного риніту”, – консультує Катерина Погорєлова.

В аптеці можна придбати або сольовий розчин у вигляді крапель, або звичайний фізіологічний розчин з піпеткою для зручного використання. Самостійно готувати розчинити не варто, щоб не нашкодити дитині.

Профілактика ГРВІ у немовлят

• Чи існує вакцина від ГРВІ?

Грип – єдина ГРВІ, проти якої існує вакцина. Педіатриня зазначає, що вакцинація від грипу немовлят можлива з 6 місяців.

“Вакцинуватись справді необхідно, адже в грипу важкий перебіг та небезпечні ускладнення, а маленькі діти знаходяться в групі ризику.

Якщо це дитина до 6 місяців – робимо “ефект кокона”: вакцинуються всі, хто контактує з дитиною. Якщо дитині вже є 6 місяців – вакцинуємо і її”, – радить лікарка Катерина Погорєлова.

Педіатриня пояснює, що діткам до 9 років перший раз потрібно ввести дві дози з інтервалом 1 місяць, а далі – щороку рекомендована ревакцинація один раз на рік.

• Як батькам не заразити дитину власним ГРВІ?

При більшості поширених захворювань, таких як ГРВІ, безпечно продовжувати годувати дитину грудьми, якщо дотримуватися належних гігієнічних заходів, наприклад, миття рук. Продовження грудного вигодовування допоможе мамі зберегти запаси молока і забезпечить дитині захист від хвороби матері.

“Коли мама годує груддю, вона передає свої антитіла дитині. Якщо хворіє мама, а дитина на ГВ – скасовувати його не варто, потрібно залишити часте грудне вигодовування і пам’ятати, що у матері продукуються та передаються дитині захисні клітини проти вірусу”, – розповідає лікарка Катерина Погорєлова.

Педіатриня пояснює, що сам вірус з молоком не передається, шлях його поширення – повітряно-крапельний. Тобто передача вірусу може відбутись при обніманні та диханні, проте одягати мамі маску сенсу немає, бо вона може бути заразною ще до появи перших симптомів.

Коли захворів, наприклад, тато, а всі інші поки здорові – бажано використовувати певну дистанцію під час захворювання, якщо є можливість, додає лікарка. 

“Якщо вдома є немовля і ми знаємо, що зараз епідемія певних ГРВІ – то варто уникати великих скупчень людей, якщо це можливо та обов’язково пам’ятати про гігієну”, – радить педіатриня.

Комунікаційна пам’ятка до тематичної хвилі щодо послуги з ментального здоров’я на «первинці» у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олени Зеленської.

Поговори з сімейним лікарем про своє ментальне здоров’я ❤️‍

Дорогі друзі, ділимося матеріалами, які стануть у пригоді під час підготовки вашої комунікації про тематичну хвилю щодо послуги з ментального здоров’я на «первинці».

комунікаційна рамка (https://docs.google.com/document/d/1D52eDteJN-bxigq0HPulDtZGO30jVAzv7P6ehKUjmTc/edit) – тут усі сенси та ключові повідомлення

факти та цифри (https://docs.google.com/document/d/1VjnPXedVsHqZqu9BAUbCBIbwLCjKQQmHMF14szWYsfI/edit),  якими ви можете підсилити свою комунікацію

пресреліз (https://moz.gov.ua/article/news/turbue-mentalne-zdorov%ca%bcja-%e2%80%93-pogovori-zi-svoim-simejnim-likarem) на сайті Міністерства охорони здоров’я  України

візуальні матеріали (https://drive.google.com/drive/folders/1WqfODoVzYxSZu2rd0ZbNoxUlswnRubXK?usp=drive_link), зокрема і для ваших соціальних мереж

Важливо у публікаціях вказувати дисклеймер ⬇️

Інтеграція послуги з ментального здоров’я в систему первинної медичної допомоги є компонентом пріоритетного проєкту Міністерства охорони здоров’я України у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олени Зеленської. Комунікаційний супровід реалізується за підтримки ВООЗ, Уряду Канади, Міжнародного Медичного Корпусу.

У соціальних мережах ви можете тегнути сторінки

⚪️ першої леді Олени Зеленської:

Facebook (https://www.facebook.com/olenazelenska.official)

Instagram (https://www.instagram.com/olenazelenska_official)

Telegram (https://t.me/FirstLadyOfUkraine)

⚪️ Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?»:

Facebook (https://www.facebook.com/howareu.program), Instagram (https://www.instagram.com/howareu_program)

YouTube  (https://www.youtube.com/@howareu_program)

Twitter (https://twitter.com/howareuprogram)

Telegram (https://t.me/howareu_program)

TikTok (https://www.tiktok.com/@howareu_program)

Viber (https://invite.viber.com/?g2=AQAyHzQp6XJwmVCkkkXeWJVdLF8eAQa8Pzq3NYgcLWJGls3sN3tGibu5P%2BEH0rsb&lang=ru)

⚪️ Міністерства охорони здоров’я: Facebook (https://www.facebook.com/moz.ukr)

⚪️ Всесвітньої організації охорони здоров’я: Facebook (https://www.facebook.com/WHOUkraine)

⚪️ Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України: Facebook (https://www.facebook.com/MentalHealthUA)

#тияк – традиційний хештег кампанії «Ти як?»

Стрес, тривожність, панічні атаки, ПТСР, страхи, безсоння – далеко не повний перелік психологічних проблем, з якими українці вимушені боротися через війну росії проти України. Вони характерні не тільки для дорослих, але і для тисяч дітей. 

Якщо дорослі часто усвідомлюють та розуміють, що для зцілення від пережитого травматичного досвіду доведеться пройти через біль, подивитися своєму страху в очі та докласти багато зусиль у роботі над собою, діти не здатні до такої глибокої рефлексії (самоаналізу своїх емоцій, вчинків). Це пов’язано із віком та особливостями розвитку.

Коли в спеціаліста є задача допомогти дитині впоратися із проблемою, насамперед йому потрібно знайти ключик до маленького клієнта. Один з методів, який може бути помічним, – арттерапія. Йдеться не просто про малювання, а про ґрунтовний підхід, що має свої правила. 

***

Дев’ятирічна Саша переїхала до Львова кілька місяців тому, після того, як її сім’ї вдалося вирватися з окупованої Херсонщини. Після пережитих подій комунікабельна, весела та життєрадісна дівчинка зіткнулася зі складним випробовуванням – панічними атаками та підвищеною тривожністю. Тетяна, мама дівчинки, зізналась, що її дуже турбував стан доньки, а в певні моменти здавалося, що доведеться вдаватися до антидепресантів.

“У моєї дитини почалися панічні атаки, стан був дуже тривожний. Вона постійно боялася, себе накручувала. Мені було страшно, що із моєю дитиною відбувається, тому я почала шукати психотерапевта”, – поділилася Тетяна.

У результаті пошуків вона знайшла курс арттерапії від фонду “Голоси дітей”, у рамках якого психотерапевти використовували метод Серійного малювання. Воно будується на основі юнгівського аналізу – основного методу практики аналітичної психології.

Що таке арттерапія і чому це не просто малювання

Арттерапія – це метод психотерапії, який допомагає людині пережити внутрішні конфлікти, тривогу, страхи з допомогою творчості. Людині пропонують помалювати, потанцювати, поліпити – і саме завдяки цій діяльності відбувається корекція емоційного та психічного станів. Це досить екологічний метод, завдяки якому чутливих тем можна торкатися обережно й безпечно.

Творчість може дійсно мати терапевтичний ефект, адже дає людині можливість повернути контроль над власним життям хоча б на якийсь час, та виплеснути свої емоції й переживання. Проте не будь-які заняття творчістю є терапією, адже вона потребує залученості кваліфікованого спеціаліста.

“До занять творчістю доєднується терапевтична бесіда. Важливо говорити про те, що саме дитина намалювала, як вона це бачить, як вона до цього ставиться, що її хвилює. Це як основа, від якої можна відштовхуватися і будувати обговорення, – пояснює Інна Князєва. – Під час арттерапії потрібно обговорити, провідчувати, поділитися своїми почуттями, а не лише намалювати малюнок. Якщо під час процесу підіймаються важливі емоції, поряд має бути спеціаліст, що допоможе впоратися з ними. Це один із важливих компонентів арттерапії”.

Арттерапія має безліч підвидів. Серед них – Серійне малювання. Це напрям психологічної допомоги, що ґрунтується на аналітичній психології. Він залучає уяву та вільну творчість, щоб допомогти дітям запустити їх природні механізми зцілення, тобто ті, що мають впоратися з переживаннями та травмами.

Особливість серійного малювання у тому, що дитина працює у власному темпі, у оточенні таких самих дітей (ефект групової терапії) і водночас індивідуально з психотерапевтом, який створює для неї безпечні комфортні умови. Діти працюють із психологом індивідуально, але постійно перебувають у групі. Це важливо, адже відбувається ефект контейнування дорослими емоційного досвіду своїх маленьких підопічних. Це одна з базових функцій методу.

Завдання для малечі – створити серію малюнків за час терапії. Сюжети та зміст цих малюнків конфіденційні, адже це ті емоції та переживання, про які дорослі люди розповідають під час індивідуальних консультацій.

“У цьому методі добре опрацьовуються емоції. Малювання – це один зі способів звільнення від напруги, релаксації, щоб можна було знайти кращий підхід до дитини”, – зазначає Інна Князєва. Чим менша за віком дитина, тим складніше їй описувати словами свої переживання, симптоми, страхи. Саме через малюнок спеціаліст може швидко знайти з нею контакт.

“Малювання – це інструмент, через який ми можемо налагодити контакт із дитиною, зрозуміти, що її може хвилювати. Через малюнок ми з дітьми зближуємося, встановлюємо довірливі відносини: діти можуть ділитися стільки, скільки хочуть. Інколи малечі просто потрібно отримати досвід стабільного безпечного контакту з дорослим”, – пояснює психотерапевтка.

Важливий нюанс: спеціалісти фонду “Голоси дітей” пройшли повноцінне навчання у засновників Серійного малювання, тому мають дозвіл практикувати цей метод.

Як проходять заняття з Серійного малювання

Залежно від потреб та стану дитини курс Серійного малювання може тривати 7-12 занять. Щоб впоратися зі своїми переживаннями, дев’ятирічна Саша з Херсонщини, про яку ми розповідали вище, відвідала всі 12. Увесь час вона працювала з однією психотерапевткою – Інною Князєвою. Раз на тиждень протягом двох місяців дівчинка відвідувала групові терапевтичні зустрічі та під час кожної створювала новий малюнок.

Заняття проходять у комфортному приміщенні та в компанії дітей зі схожими запитами, які також працюють зі своїми психотерапевтами. Для дітей дуже важливо, що після малювання вони можуть залишатися в цьому просторі та погратися з іншими. Олександрі дуже подобалося те, що поруч була купа дітей.

На початку терапії за кожною дитиною закріплюють психолога, з яким вона працюватиме індивідуально впродовж усього курсу. Саме спеціаліст допомагає психіці дитини впоратися з високою напругою.

Психолог створює для маленького клієнта безпечне та комфортне середовище для самовираження – це надважливий компонент терапії. Саме терапевт виконує функцію дорослого, який повністю залучений в процес. Він демонструє зацікавлене, некритичне, безоцінкове, емпатичне ставлення до дитини та її переживань. Тому малюк може розслабитися і просто малювати.

Мета малювання – подолати наслідки стресу. Під час арттерапії та Серійного малювання психологи не дають своїм підопічним жодних тем, а запрошують дитину вирішувати самостійно.Так діти можуть проявити те, що їх дійсно хвилює. Вони мають для цього всі необхідні інструменти й можуть вільно виговоритися, адже розуміють, що до них є постійна увага, а дорослий відкритий до спілкування на будь-які теми.

“Наприклад, дитина намалювала тваринку, але вона має певні особливості. Це дає підґрунтя ставити питання: чому така форма, чому такий колір, на кого це схоже – на маму, на людину, з якою дитина розсталась; а що ти намалювала, а що ти хотіла зобразити… На основі цього будується діалог і накладається проєкція дитини на цей малюнок. Тоді легше з нею говорити, аніж просто ставити питання. Дитина не зможе на них так дати відповідь”, – говорить Інна Князєва.

Завершується курс загальною виставкою малюнків (вернісажем), які створили діти за час терапії. Туди запрошують усіх дітей, які працювали в групі, їх психотерапевтів, а також батьків.

На що звертають увагу в малюнках дитини

Дуже важливо обговорювати малюнки з дитиною. Те, що лякає дорослих, насправді може мати зовсім інше значення для малечі. Тому необхідно послухати версію юного художника чи художниці: що саме дитина мала на увазі.

Якщо дитина малює темні чорні, складні чи криваві малюнки, це не обов’язково означає, що вона має якісь проблеми чи травматичний досвід. Можливо, вона просто любить чорний колір. Червона калюжа може означати не кров, а червоне озеро з Херсонщини.

Якщо дитина малює війну, не варто одразу бити на сполох. Те, що зараз діти малюють агресивні малюнки, бої, танки, грають у солдатів допомагає їм переживати нинішні події в країні. Тепер це нормально – це можливість дитини виплеснути внутрішню напругу, відреагувати та пережити сильні емоції.

“Важливо турботливо ставитися до дитини. Вона може малювати різноманітне – ножі, вбивства, інші теми, що її хвилюють… Купу всього. Це ті думки, що її бентежать, – продовжує психологиня. – Якщо в дитини є глибинні переживання, вона пережила складний травмуючий досвід, бачила смерть, фізичне насилля, важкі моменти, що не дають їй далі жити спокійно, то через ці малюнки вона намагається поговорити зі спеціалістом. Не завжди дитина хоче та може вийти на прямий діалог, говорити словами. Але через малюнок виходить поступово впоратися із цим”.

Вік теж має значення. Спеціалістка пояснює, що чим доросліша людина, тим простіше з нею комунікувати словесно. Малювання – чудовий інструмент у психотерапії, бо допомагає працювати з неусвідомленими процесами. Психіка часто намагається “захистити” людину від певного усвідомлення та болю, тому ніби приховує від нашої уваги важкі переживання.

За словами Тетяни, мами Олександри, малюнки доньки під час терапії відрізнялися від того, що вона малювала раніше:

“Взагалі Саша мало малює, лише інколи героїв відео, які дивиться. Вона в дитинстві не любила навіть розмальовки. [Намальовані] на заняттях [малюнки] були не такі, як вдома. Вона розкривала свої почуття там.

Частину зображень ми залишили психологу, а частину забрали. У нас є відео з виставки, де всі вони зафіксовані. Самі малюнки прості, на вигляд не дуже пов’язані із травматичним досвідом, але мають важливе значення. На кожному занятті вони пропрацьовували якусь окрему тему й розкривали її в малюнку”.

Чи завжди арттерапія допомагає

Спираючись на власний творчий потенціал, людина здатна досягти самозцілення. Тому арттерапію можна використовувати як самостійно, так і за допомогою спеціаліста (психолога), комбінуючи з бесідою. Або ж – додавати як інструмент в роботі психотерапевта. В поєднанні з сесіями, арттерапія дає більше інформації для роботи психолога.

“У мене були тільки позитивні результати. В моєму розумінні арттерапія це не панацея, але вона дає змогу в цих умовах класно працювати – дорослому чи дитині пережити в динаміці якийсь складний момент”, – ділиться Інна Князєва.

На думку психологині, малюнки можуть стати відправною точкою, щоб продовжити якісно працювати з проблемою далі. Тому не обов’язково зупинятися після курсу – варто спробувати інші техніки.

Інна Князєва зазначає, що наразі в Україні багато арттерапевтів, проте подекуди виникає питання із їхньою кваліфікацією. Терапевтка вважає, що некваліфікований спеціаліст може нашкодити дитині. Це в жодному разі не означає, що в неї з’являться психічні чи психологічні проблеми, проте є вірогідність ретравматизації та додаткового стресу. Крім того, через шарлатанів можна витратити купу часу та коштів, але рухатися абсолютно не в тому напрямку.

“Загалом, будь-яка мама може підтримати дитину, малюючи разом із нею, але щоби перетворити цей процес на терапію – необхідно бути освіченим кваліфікованим спеціалістом та дотримуватися етичного кодексу. Доказовість методу – те, що насправді важливо. У нашому фонді завжди дбають, щоб спеціалісти були дипломовані та сертифіковані в певних напрямках психотерапії”, – пояснила Інна Князєва.

Як оцінити прогрес від арттерапії

На початку терапії психолог проводить діагностику стану дитини та описує її поточний стан. Після закінчення курсу за цими ж методиками спеціаліст повторно проводить чекап маленького клієнта, щоб виміряти ефективність роботи. Крім цього, психотерапевт та батьки слідкують за станом дитини протягом курсу – як змінюється її настрій, поведінка, реакції та, звісно, малюнки.

“У психології важко щось виміряти, але є конкретні питання – “Як ти себе почуваєш?”, “Чи хочеться контактувати з іншими?”, “Як у тебе самопочуття?”. Варто говорити про основні буденні речі, які дитина пробує. Якщо до [терапії] вона не хотіла вчитися, були порушення апетиту чи сну, помітні основні ознаки стресу… Наприкінці потрібно прослідкувати, що вона переживає тепер: чи зникли якісь симптоми, чи бачить покращення, чи стала більш контактна, чи щось змінилось, а щось ні”, – пояснила психологиня.

Інна Князєва зазначила, що Олександра мала типові для свого віку симптоми тривоги, які відповідали пережитому нею травматичному досвіду. Мама Саші поділилась, що результати терапії Серійного малювання були помітні не одразу, але згодом навіть вразили її. Панічні атаки пройшли приблизно через два місяці, тривожний стан зникав поступово.

“Я навіть не думала, що вона повністю допоможе дитині позбутися панічних атак та тривоги. У неї були такі важкі стани, що я думала – без пігулок не обійдешся. Та за два місяці поступово все пройшло. Зараз її стан набагато кращий, майже як до початку вторгнення”, – розповіла мама дівчинки.

За словами Тетяни, її донька сприймала терапію не як психологічну допомогу, а як відпочинок та розвагу. Їй подобалося працювати зі своїм психологом та проводити час із дітьми – це було для неї особливо важливим. Зараз Саша почувається добре й має важливі плани на літо – відпочити від школи та більшість часу гратися з дітьми.

“Вона вже півтора року із початку повномасштабного вторгнення повністю на дистанційному навчанні. Те, що вона навчалася не в класі, а вдома, було складно і для неї, і для нас. Зараз вона хоче просто відпочити – і ми теж. Для нас теж свято, що школа закінчилась”, – зізналася Тетяна.

Наступного року дівчинку планують влаштувати в місцеву школу, щоб вона навчалася офлайн.

Арттерапія – не магія й не панацея. Якщо дитина чи доросла людина страждають від самотності, то малювання чи ліпка навряд, чи зможуть повноцінно розв’язати цю проблему. Проте буде дуже ефективною у подоланні стресу та подавлених переживань. А ще – арттерапія працює, коли її застосовують кваліфіковані спеціалісти.

Коли батьки помічають у дитини підозрілі порізи чи опіки, їхня перша природна реакція – з’ясувати причину. Син чи дочка запевняє, що це трапилося випадково. Але ситуація повторюється, і тоді стає зрозуміло – дитина наносить їх собі сама.

Таке навмисне пошкодження свого тіла і завдання собі болю називається селфхарм (з англ. self-harm – самоушкодження). І це не спроба привернути увагу батьків, адже найчастіше підліток приховує від них свої дії та сліди на тілі.

Психологи фонду “Голоси дітей” фіксують: влітку 2023 року діти та їх батьки почали частіше звертатися з запитом щодо селфхарму. 63% психологів фонду стикалися з таким запитом протягом літніх місяців. Це – наслідок стресу через війну. 

Яким буває самоушкодження? Це патологія?

Селфхарм – це форма деструктивної поведінки, коли людина навмисно завдає собі шкоди. Позаяк це відхилення від здорової поведінки, селфхарм є патологією. Проте це не спосіб самогубства, людина не має на меті накласти на себе руки – хоча у деяких випадках необережність призводить до загибелі.

Найрозповсюдженіша форма – порізи гострими предметами. Це не обов’язково має бути ніж – підлітки можуть діставати леза з канцелярських точилок чи застосовувати канцелярські ножі. На другому місці – опікання себе запальничками чи свічками.

Інші форми зустрічаються набагато рідше: виривання волосся, самопобиття або побиття свого тіла об стіну, навмисне ламання кісток. Також до селфхарму можна віднести відмову від води та їжі, невпорядковані сексуальні зв’язки з елементами насилля, алкогольні та наркотичні залежності.

Згідно з даними Міжнародної асоціації здоров’я за 2021 рік, селфхарм “молодшає” – протягом останніх років його діагностують не тільки у підлітків, а й у дітей 8–9 років. Загалом до цієї патології можуть вдаватися люди будь-якого віку, в тому числі дорослі.

Чому підлітки вдаються до самоушкоджень?

Існує міф, ніби дитячий та підлітковий селфхарм – спроба привернути увагу дорослих. Але це не так. Найчастіше діти ховають порізи чи опіки. Розповідають про них друзям, але не батькам.

Три основні причини, чому дитина вдається до селфхарму:

• Доводить собі власне існування. Підліток може не відчувати повною мірою, що він існує. Наприклад, його постійно ігнорують у школі та вдома. Батьки зайняті роботою, меншими дітьми, власними сварками чи депресіями. Немає жодного колективу, де б він знайшов визнання, як-от у творчих чи спортивних гуртках. Тому, щоб отримати відгук на своє існування, підліток починає шкодити своєму тілу. У ці моменти він відчуває, що живе, стає видимим сам для себе.
• Повертає собі контроль над тілом і життям. У житті підлітка все розписано: школа, гуртки, вступ до конкретного вищого закладу. Батьки контролюють кожний крок дитини та накладають на неї свої очікування та уявлення, зокрема про бажану поведінку, риси характеру, зовнішність. Проте у підлітковому віці дитина має потребу в усвідомленні власної особистості як окремої: хто я, чого я хочу, з ким я хочу бути? Якщо у неї немає інших можливостей самій робити важливі вибори у житті, вона подавляє багато почуттів і згодом реалізує накопичену агресію через селфхарм: “це моє тіло – що хочу, то і роблю”.
• Карає себе. У підлітка можуть бути різні приводи вважати себе “поганим”. Можливо, він звинувачує себе у тяжкій хворобі чи смерті близької людини, розлученні батьків, проблемах у сім’ї. Або у тому, що не відповідає вимогам своєї родини. Наприклад, батьки забороняють йому виражати негативні почуття: “Ми родина, у якій не скандалять”. Але агресія накопичується, і виникає потреба її позбутися. Тоді селфхарм – спосіб прожити свої переживання та водночас покарати себе за “провину”.

У будь-якому випадку самоушкодження – це, фактично, крик про допомогу. Дитина не наважується напряму поговорити з батьками про наболіле і не знає, як інакше розрядити свою напругу та справитися з почуттями. Тоді вона навмисно спричиняє собі фізичний біль, щоб заглушити психологічний.

Що робити, якщо побачили у дитини порізи чи інші ознаки селфхарму?

Зазвичай перша реакція батьків – переляк і злість. Але варто розуміти: насваривши дитину, ми не усунемо причину, яка спонукає її до самоушкодження. Можливо, на деякий час підліток і припинить це робити, але шукатиме інший шлях виразити свої переживання – можливо, ще більш деструктивний.

Ще один важливий момент: у момент селфхарму дитина відчуває полегшення, але за деякий час у неї посилюються сум, вина та сором за свій вчинок. Аби їх заглушити, вона повторює знайомі дії та знову собі шкодить. Виникає замкнене коло. Єдиний спосіб його розірвати – не соромити підлітка ще більше, а, навпаки, допомогти розрядити почуття через довірливу розмову про те, що його бентежить.

Отже, не потрібно залякувати, докоряти, принижувати, обзивати. Фрази: “Що ти наробив?”, “Ти зовсім дурний?”, “Я зараз подзвоню татові й усе розповім” – лише зменшать рівень довіри.

Краще щиро висловити своє занепокоєння та запросити сина чи дочку до діалогу: “Я бачу на твоєму тілі поранення. Що сталося?”.

Ймовірно, дитина відмахнеться, що це сталося випадково. Тоді слід продовжувати розмову: “Як це вийшло? За яких обставин? Я тривожуся за тебе. Я не розумію, як можна було так поранитися. Мені здається, це не випадково. Може, ми спробуємо про це поговорити?”.

Не бійтеся зізнатися дитині, що розгублені та тривожитеся за неї. Навпаки, підлітку важливо відчувати, що він для вас важливий.

Якщо дитина зізнавалася, що це селфхарм, спитайте про причини: “Як ти дійшов/дійшла до цієї ідеї?”, “Що саме тебе непокоїть?”. Не засуджуйте її вчинок.

Ваше завдання – отримати уявлення про те, що відбувається, та спробувати розв’язати проблему.

У якому випадку не обійтися без допомоги психолога?

Якщо дитина не йде на контакт, не зізнається у селфхармі або знову завдає собі шкоди після розмови, є сенс звернутися до спеціаліста. Це може бути це психолог, психотерапевт або психіатр – залежить від ступеня травмованості дитини.

Не варто боятися залучати фахівця. Це не соромно й не означає, що ви – погані батьки та не впоралися з вихованням. Можливо, дитина за щось відчуває провину або стикнулася з булінгом у школі – і не хотіла вам про це розповідати. Або дитина закрита, тому важко довіритися комусь з дорослих.

Зазвичай психолог працює не тільки з дитиною, а з усією родиною. Потрібно не тільки дати підлітку інструменти та стратегії конструктивного розрядження напруги, а й системно попрацювати із взаємовідносинами у сім’ї. Кінцева мета – відновити рівень довіри та повернути дитині відчуття захищеності, потрібності, почутості та поміченості. Тоді, стикнувшись з проблемами, вона не шкодитиме собі, а звертатиметься до батьків за допомогою.

Іноді вистачає й консультації тільки з батьками. Був випадок: мама помітила, що її дочка подряпала собі руки, й звернулася за допомогою. У результаті дочка розповіла їй, що відбулося і чому. Після цього вони змогли налагодити стосунки. Домовилися: якщо дитина знову відчуває сильні переживання, то каже мамі “кодове” слово – наприклад, “ситуація “альфа””. Й тоді мама обов’язково відкладає всі справи та вислуховує дитину.

Що робити, якщо дитина відмовляється йти до фахівця?

Відмова від допомоги – ознака тяжкого випадку, і тоді не обійтися без лікаря-психіатра.

Батькам важливо зрозуміти: самоушкодження – це патологія, яка не пройде сама по собі. Як ви ведете дитину до лікаря, якщо у неї болить живіт, так само потрібно подбати і про ментальне здоров’я.

Поясніть дитині: “Я несу за тебе законодавчу відповідальність до 18 років. Якщо ми зараз не будемо розв’язувати цю проблему, це може погано закінчитися і для тебе, і для мене. Мені не байдуже, що з тобою відбувається, тому ми підемо до лікаря”.

Це одна з тих ситуацій, де обов’язок батьків – взяти владу у свої руки. Варто поважати та підтримувати сина чи дочку, але все ж таки не забувати, що ви у вертикальних відносинах. Чіткі кордони потрібні насамперед дитині, щоб відчувати опору та присутність у своєму житті авторитетної та досвідченої дорослої людини.

Чи існує профілактика селфхарму? 

Найкраща профілактика селфхарму – постійний контакт з дитиною та довірливі стосунки. Наголошуйте, що дитина для вас важлива. Проговорюйте напряму: “Я люблю тебе. Я можу бути зайнятий/зайнята, але якщо я тобі потрібний/потрібна, ти завжди можеш до мене звернутися – і ми знайдемо час поговорити”. Раз у раз нагадуйте дитині, що вона має право на вашу увагу.

Пояснюйте дитині, що ви можете її насварити – адже іноді вона може зробити щось таке, що ви не розділятимете. Але це не зруйнує ваші стосунки, ви не перестанете її любити та зробите все, аби допомогти. Тоді у дитини сформується уявлення, що родина – це люди, з якими вона може поділитися будь-якими проблемами та які завжди на її боці.

Вчіть сина чи дочку поважати своє тіло, зберігати здоров’я, піклуватися про себе. Це зміцнить його зв’язок із собою: “Це – моє тіло, воно існує”.

Також для запобігання селфхарму важливо, щоб у дитини було хобі. Наприклад, якісь гуртки, які вона відвідує із задоволенням. Там вона зможе розрядити свою енергію, напругу та негативні переживання через творчість – це гарна профілактика емоційного перевантаження.

Всесвітній день боротьби з діабетом був заснований Міжнародною діабетичною федерацією спільно з Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 1991 році у відповідь на стурбованість зростанням випадків цього захворювання у світі. 

Через 100 років після відкриття інсуліну мільйони людей з діабетом у всьому світі все ще не можуть отримувати доступ до необхідної їм допомоги. З метою привернення уваги до цієї проблеми Всесвітній день боротьби з діабетом у 2021-2023 роках проводитиметься під гаслом «Доступ до лікування діабету. Якщо не зараз, то коли?» 

Актуальність проблеми цукрового діабету обумовлена ​​масштабністю поширення цього захворювання. Очікується, що до 2030 року кількість людей, які живуть із діабетом, зросте до 578 мільйонів.  

У м. Харкові за 9 міс. 2023 року серед дорослого населення зареєстровано 36 132 хворих на цукровий діабет (за аналогічний період 2022 р. – 31 943), з них вперше виявлено діабет у 2 535 осіб (за 9 міс. 2022 р. – 1 544). Цукровим діабетом I типу страждають 3 076 дорослих, з них вперше виявлено 335 випадків; діабетом II типу – 33 056 чол., з них вперше виявлено 2 200 хворих. Серед дитячого населення віком до 18 років за 9 міс. 2023 р. зареєстровано хворих на цукровий діабет I типу 398 (за 9 міс. 2022 р. – 398 хворих), з них вперше виявлено 40 випадків (за 9 міс. 2022 р. – 40 випадків).

Цукровий діабет – ендокринне захворювання, обумовлене абсолютним або відносним дефіцитом інсуліну; характеризується порушенням всіх видів обміну, в першу чергу обміну вуглеводів, а також ураженням судин, нервової системи та інших органів і систем.

У розвитку цукрового діабету виділяють дві основні ланки: недостатнє вироблення інсуліну (характерно для діабету I типу – інсулінозалежного) або порушення взаємодії інсуліну з клітинами тканин, т.зв. інсулінорезистентність (характерно для діабету II типу – інсуліннезалежного).

У клінічній картині діабету прийнято розрізняти дві групи симптомів: основні та вторинні. До основних симптомів відносяться: поліурія (посилене сечовиділення), полідипсія (постійна невгамовна спрага), поліфагія (підвищений апетит), схуднення (особливо характерно для діабету І типу).

До вторинних симптомів відносяться малоспецифічні клінічні ознаки, що розвиваються повільно протягом тривалого часу. Ці симптоми характерні для діабету як I, так і II типу: свербіж шкіри та слизових оболонок, сухість у роті, загальна м’язова слабкість, головний біль, запальні ураження шкіри, що важко піддаються лікуванню, порушення зору, безсоння, апатія, зниження рівня працездатності тощо.

При цукровому діабеті небезпечно не саме захворювання, а ускладнення, що розвиваються з часом і поступово погіршують стан хворого: 

 – Діабетична ретинопатія – ураження сітківки ока, яке поступово призводить до повної втрати зору. Частота захворювання на ретинопатію збільшується на 8% на рік, так що через 8 років від початку захворювання ретинопатія виявляється у 50% всіх хворих, а через 20 років приблизно у 100% хворих. 

 – Діабетична мікро- і макроангіопатія – порушення проникності судин, підвищення їх ламкості, схильність до тромбозів і розвитку атеросклерозу, що в свою чергу суттєво збільшує ризик розвитку серцево-судинних захворювань.

– Діабетична полінейропатія – проявляється у вигляді двосторонньої периферичної нейропатії, що починається в нижніх частинах кінцівок. Симптомами нейропатії є оніміння, відчуття печіння чи парестезії (поколювання чи «повзання мурашок»). Характерно посилення симптоматики у нічний час. Втрата чутливості у кінцівках може призводити до травм.

 – Діабетична нефропатія – призводить до розвитку хронічної ниркової недостатності.

  – Діабетична стопа – ураження стоп у вигляді гнійно-некротичних процесів, виразок та кістково-суглобових уражень, що виникає на тлі зміни периферичних нервів, судин, шкіри та м’яких тканин. Є основною причиною ампутацій у хворих на цукровий діабет.

Діагностика цукрового діабету ґрунтується на результатах лабораторного дослідження метаболізму глюкози. В даний час для діагностики використовуються наступні критерії: глюкоза плазми крові натщесерце ≥ 6,1 ммоль/л або у будь-якому випадковому аналізі крові ≥ 11,1 ммоль/л, а також аналіз на глікований гемоглобін (HbA1c) ≥ 6,5%. 

Лікування цукрового діабету включає: прийом препаратів, що знижують рівень цукру в крові при діабеті II типу або інсулінотерапія за наявності цукрового діабету I типу і в ряді випадків при діабеті II типу). 

На жаль, для попередження цукрового діабету I типу профілактичних заходів немає. Однак діабету II типу можна запобігти або відстрочити його розвиток наступним чином: 

 – Раціональне харчування. В основі харчування повинні бути  складні вуглеводи та продукти, багаті на розчинні волокна. Перевага надається м’ясу птиці, нежирній рибі, стравам з овочів, компотам без додавання цукру. Смажену їжу замінюють відвареною, тушкованою, запеченою. Вживання рафінованих вуглеводів (цукор, мед, джеми тощо) та насичених жирів має бути знижено до мінімуму. Солодощі, газовані напої, десерти, розчинні напої з цукром, фаст-фуди, копчене, солоне необхідно виключити з раціону.

 – Помірна фізична активність покращує процеси метаболізму, а також дозволяє нормалізувати вагу. 

В м. Харкові створена структура міської ендокринологічної служби для надання амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної спеціалізованої допомоги:

Амбулаторний прийом хворих ведеться в районних ендокринологічних кабінетах комунальних некомерційних підприємств Харківської міської ради.

Стаціонарна допомога хворим на діабет надається в ендокринологічному відділенні КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради (пров. Балакірєва, 3А) та в КНП «Міська клінічна лікарня №2» ХМР (пр-т Героїв Харкова, 197), де функціонує міський центр «Діабетична стопа», а також надається ургентна допомога хворим з декомпенсованим цукровим діабетом.

На базі КНП “Міська клінічна лікарня №14 ім.  проф.  Гіршмана” ХМР працює міський центр “Діабет ока”; в КНП «Міський перинатальний центр» ХМР функціонує відділення екстрагенітальної патології, де виділені ліжка для вагітних з ендокринною патологією.  

У КНП “Міська дитяча поліклініка №23” ХМР організований ендокринологічний кабінет, в якому функціонують «Центр для хворих на цукровий діабет з дитинства» та «Центр з надання медичної допомоги дітям і підліткам з ендокринною патологією».

Також у м. Харкові спеціалізована стаціонарна допомога дітям з ендокринною патологією надається в КНП ХОР «Обласна дитяча клінічна лікарня» (вул. Озерянська, 5) та в ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей і підлітків НАМН України», за адресою: пр. Ювілейний, 52-а.